Ви перебуваєте: Джерела російського театру

До середини XVIII в. широке поширення одержав ляльковий театр, названий театром Петрушки. Петрушка - це ручна лялька з більшим, гачкуватим носом, широк ротом, що сміється, з горбом. Одягнений був Петрушка в червону сорочку й ковпак з пензликом або бубонцем. Ляльку тримав у руці актор, що перебував за ширмою. Інший актор відіграв на гуслях або гудку, брав участь у діалозі, підмінював свого товариша. Кукольник іноді користувався спеціальним пристосуванням 'пищиком', тоді голос його був голосним і металево різким, чутним на далеку відстань. П'єса, яку виконував Петрушка, складалася з гумористичних сценок і сатиричних діалогів. От Петрушка купує в цигана-баришника стару без зубую шкапу й б'є продавця дрюком або розмовляє з капралом, який прагне 'заголити' його в солдати, і теж нагороджує побоями. Іноді Петрушка представляв молодого сільського хлопця, пришедшего в місто на заробітки. Він піддався міським спокусам, початків пити, гуляти, бешкетувати. На закінчення рис або собака тягли Петрушку за ніс

М. Горький писав про міцний народний гумор і викривальної стихії петрушечного театру: '...була створена фігура теж відома всім народам: в Італії - це Пульчинелла, в Англії - Панч, у Туреччині - Караез, у нас - Петрушка. Це непереможний герой народної комедії, він перемагає всіх і все: поліцію, попів, навіть чорта й смерть, сам же залишається безсмертний. У грубому й наївному образі трудовий народ втілив сам себе й свою віру в те, що зрештою саме він подолає всі й усіх